Золотоколодязький сільський будинок культури

У 1966р. в Золотому Колодязі було збудовано новий сільський будинок культури

Будівництвом займалось будівельницько-монтажне управління Новокраматорського машинобудівного заводу, саме ця організація тримала шефство над тодішнім колгоспом. Будівництво тривало три місяці червень, липень і серпень і було дуже якісним, були навіть установлені великі промислові кондиціонери у підвальних приміщеннях для клімат-контролю всього приміщення.

За останні роки було відремонтовано вікна, дах, виконано термомодернізацію приміщення обладнано опалювальну систему, придбано сценічні костюми та високоякісне акустичне і світлотехнічне обладнання коштами місцевого бюджету.

Так зараз виглядає приміщення Золотоколодязького сільського будинку культури ...

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Фото старого клубу в с. Золотий Колодязь. Раініше це було приміщення церковно-прихідської школи.

Коли тут обладнали сільський клуб в приміщені почали діяти бібліотека, кіноустановка з 1955р. та глядацький зал на 75 місць. 

В 1965 році на сцені проводилося вшанування передових робітників місцевого колгоспу, в якому приймала участь шефська організація Новокраматорський машинобудівний завод, і сталося так, що сцена не витримала і весь президіум провалився під сцену. Обійшлося без потерпілих, але завдяки такій пригоді  в селі уже наступного року був збудований новий будинок культури...

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Інформація про колодязь

Багато років тому на цій місцевості не було людей, тільки співав свою пісню вітер гонячи за обрій хвилі степових трав, та в гарячому небі шугав цар степу — орел. І під цим пекучим небом вирувало потужне джерело спрямовуючи свої води на схід, на зустріч вранішньому сонцю неслися потоки чистої живої води.

Не подалік проходив шлях яким завжди мандрували люди. Це були і Скіфи і Алани і ще давніші племена про які час не залишив ні найменшої згадки. І всі повертали до джерела напоїти коней ,воїнів, жінок, дітей. Непомірну кількість людей напоїло це джерело.

В недавні часи біля джерела було пристанище для чумаків які кожного літа їздили до Криму по сіль і везли її на північ до Російських губерній. Вони і поставили біля джерела кузню, там можна було полагодити підводи, підкувати коня. Потім зявилися перші поселенці, пройшло багато років, а дорогу до криниці люди так і зовуть-шлях.

У 1983 році село Золтий колодязь святкувало своє 300-річчя, от тоді і було прийняте рішення поблизу того священного місця відновити джерело, що невдовзі було зроблено, була там і справжня діюча колгоспна кузня. У 2008 році небайдужі до історії краю люди (на чолі з Артемєвим Юрієм клуб “Святогір я” місто Дружківка) утановили скульптуру в якій втілено подію повязану з легендою про Петра 1 що частувався водою з криниці і був в захваті від джерела.

Зараз біля криниці збираються люди, святкують свята, до чистого джерела приходять молодята перед тим як підти до шлюбу...

Життя лине своїм величним шляхом і нові сторінки будуть написані про це чарівне місце на землі-Золотий Колодязь!

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

21 червня День медичного працівника.

Нижче роповідь про нелегкі кроки ставлення медицинської служби в Золотому Колодязі

До 1925 року лікарня в селі Золотий Колодязь була відсутня. На всю волость діяла лише одна лікарня, яка знаходилась в селі Сергіївці. Там працював лише один лікар і один фельдшер і, звичайно, все населення волості вони обслужити не могли. Тому більшість населення лікувались у бабок і знахарів, часто звертались до церкви, щоб прикластися до святих мощів та святого дуба. Внаслідок цього смертність серед населення була дуже велика. Особливо під час епідемій чуми, холери, чорної віспи, тифу та інших. Дуже велика смертність була серед дітей, бо умови життя і харчування були дуже погані, а організм дітей протистояти таким хворобам, як скарлатина, коклюш та інші, не міг.

В розвитку охорони здоров’я було зацікавлене не лише населення, а й буржуазія і поміщики. Вони добре розуміли, що чим краще поставлять медичне обслуговування, тим меншою буде смертність, тим більше буде робочих рук. А чим більше робочих рук - тим вони дешевші. Та й самі поміщики воліли мати лікарів та фельдшерів поблизу себе, щоб не їздити до них за кілька десятків верств.

Тому вже в кінці XІX – на початку XX ст. з допомогою земства в повітових містах, волостях будують лікарні, а в найбільших селах – фельдшерські  пункти. І лікарні, і фельдшерські пункти будувались поблизу садиб поміщиків. Так, в 90-х роках XІX ст. в селі Золотий Колодязь було побудовано фельдшерський пункт. Він містився  по сучасній вулиці Леніна, де пізніше жили лікарі, а деякий час (1984-1985) тимчасово перебував господарчий магазин. Утримувався цей пункт за рахунок земства.

Довгий час фельдшером працював Дубченко Андрій Григорович. В цьому приміщенні він жив, тут і приймав хворих. Фельдшерський пункт обслуговував велику територію. До неї входила територія сучасної Золотоколодязянської, Нововодянської, Ганнівської сільських рад Добропільського району, та Самарської сільської ради  Олександрівського району.

Дубченко А.Г. був людиною сумлінною, чуйною, душевною. Він, як на той час, добре знав свою справу, користувався у населення великою повагою. Не дивлячись на те, що він не мав свого транспорту, не вистачало медикаментів і медичних інструментів, він ніколи нікому не відмовляв. В будь – який час доби, чи то день, чи ніч, в будь – яку погоду приїздив чи приходив до хворого.

В той час медичне обслуговування було платним. Але з бідних селян Андрій Григорович часто плати зовсім не брав, навіть за ліки. Якщо й траплялися смертні випадки, то, звичайно, не з його вини. Дуже часто з віддалених сіл звертались по допомогу, надто пізно, коли через лікування бабок та знахарів хвороба була дуже запущена.

Сам Дубченко з сумом говорив, що смертність можна було б значно знизити, аби мав він відповідні умови, інструменти і медикаменти.

В 1926 році в село приїздить лікар Гей Марія Тимофіївна. Народилась Мрія Тимофіївна у 1898 році в м. Ромнах (сучасна Сумська область) в сім`ї вчителя. Вчилась в гімназії м. Ромни. Після закінчення три роки працювала вчителем в селі Красна Слобода під м. Ромни. В 1924 році закінчила Київський державний медичний інститут. Рік працювала в м. Києві. В 1926 р. була направлена в Донецьку область, де одержала призначення в Золотий Колодязь.

Коли вона прибула в село, в приміщенні медпункту була сільска рада. Прийом вівся в будинку попа. Марія Тимофіївна негайно взялася за організацію лікарні. Оглянувши разом з головою сільської ради Крутьком всі приміщення в селі, які можна було використати під лікарню, зупинились на будинку попа, який в роки громадянської війни виїхав з села. В будинку жили різні люди і будинок був дуже запущений. Необхідно було давати капітальний ремонт. Марія Тимофіївна їде до м. Краматорська в районний відділ охорони здоров`я. За клопотанням Золотоколодязянського сільвиконкому райвиконком приймає рішення організувати в с. Золотий Колодязь амбулаторію і віддати під амбулаторію будинок попа. Виділили мінімальну суму коштів на ремонт приміщення. З допомогою населення провели ремонт приміщення, добрали меблі і в другій половині 1926 року відкрили амбулаторію, яка обслуговувала с. Золотий Колодязь і навколишні села. В 1927 році при амбулаторії обладнали і відкрили пологову палату на 4 ліжка.

Робота поступово налагоджувалась. Почалась підготовка до відкриття лікарні. Заготовлялись меблі, білизна, постіль, підбирався обслуговуючий персонал. В 1928 році в селі відкривається лікарня на 20 ліжок. Звичайно ця кількість місць не могла задовільнити потреби обслуговуючого населення, але й це вже було великою справою і давало можливість обслужити самих найбільш важких хворих. В 1928 прибувають в Золотоколодязянську лікарню фельдшер Корнієнко Панас Гаврилович та медсестра Малафеєва Анастасія Василівна, які стають помічниками Гей Марії Тимофіївни.

         Умови роботи були досить складними. Транспорту в лікарні не було. Лікареві на виклик доводилось ходити пішки. Особливо важка ситуація склалась із завезенням продуктів харчування та палива, які завозились з м. Краматорська. В 1929 році для лікарні було виділено пару коней, а також кілька гектарів землі для посіву зерна на фураж та під сіножать. Це полегшило роботу лікарні.

Велика подяка від нашого покоління цим медичним працівникам, що в нелегких а інколи і в неможливих умовах несли здоровя людям в своїх серцях через терни і труднощі.

=============================================================================================

22 червня . День скорботи і вшанування памяті жертв Війни в Україні

-*******************************************************************************************************************************************

***********************************************************************************************************

У пошуках щастя на Івана Купала: Традиції та звичаї свята

У пошуках щастя на Івана Купала: Традиції та звичаї свята

Одне з найбільш таємничих і магічних свят, що дісталося нам від наших пращурів. Розповідаємо, чим цікаве Івана Купала

Купання, стрибки через вогнище, ворожіння та пошук квітучої папороті. Основні атрибути Івана Купала, яке відзначають у ніч з 6 на 7 липня, мабуть, відомі кожному, але саме свято далеко не обмежується лише цим.

Івана Купала з легкістю можна називати прадавнім святом. Через багато років воно залишається так само популярним і одним з найбільш неординарних днів, до того ж, відомим своїми оригінальними традиціями й обрядами. Про них, а також загалом про свято розповімо детальніше.

Коли святкують Івана Купала?

Ми не даремно починаємо саме з цього питання, оскільки воно залишається одним із найчастіших, а плутанини надалі варто уникати.

Є дві дати Івана Купала. За старим стилем його святкували (і, до речі, багато хто все ще продовжує святкувати) під час літнього сонцестояння (20-22 червня). Цей період був часом святкування ще у язичників.

З моменту появи в Україні та інших країнах, які святкують Івана Купала, християнства дата змінилася. За новим стилем тепер це ніч з 6 на 7 липня. Таким чином, Івана Купала збігається з одним із найвідоміших православних свят – Різдвом Івана Предтечі.

Імовірно, Івана Купала походить з язичницьких ритуалів очищення, омивання, яке відбувалося в річках і озерах у день літнього сонцестояння.

Звідки взагалі назва Івана Купала?

Варто відразу уточнити: дохристиянська назва свята дотепер невідома. Сама ж назва Іван Купала має народно-християнське походження і є слов'янським варіантом імені Іоанн Хреститель (у перекладі з грецької - занурювач, купатель).

Інші назви: Іванів день, Купала, Колосок, Ярилів день, Кокуй, Іван-травник, Сонцекрес, Купайло, Купалле, Іван Калдунські.

Чого не можна робити на Івана Купала?

Вважають, що на Івана Купала прокидається різного роду нечисть — відьми, змії, водяники, русалки, перевертні. Тому цієї ночі не можна спати.

Крім того, в цей період не заведено нічого віддавати, продавати і позичати, інакше сім'я може збідніти.

Які обряди і повір'я пов'язані з Івана Купала?

Ключові символи Івана Купала – вода, вогонь і трави.

Обов'язковий атрибут номер один – купання на сході сонця. Вважається, що таким чином людина проходить своєрідну процедуру очищення – змиває із себе захворювання і зміцнює імунітет. Купання відбувалося в різних місцях: хтось очищався в річках, хтось готував для цього лазню.

Потім наставала черга вогню. На височинах або біля річок розпалювали вогнища. Іноді вогонь добували древнім способом – тертям дерева об дерево. Розпалювали багаття пізно увечері і найчастіше палили до самого ранку.

Що цікаво, в селах до вогнища мали вийти всі жінки села. Та, яка не з'явилася, потрапляла під підозру у відьомстві.

Навколо багать водили хороводи, але найбільш відомим є його призначення в іншому.

Через багаття стрибали: як поодинці хлопці та дівчата, так і пари, які трималися за руки. Вважали, що якщо молода пара долала багаття, не відпускаючи рук один одного, значить, їм судилося бути разом. Якщо руки розмикалися, то це означало, що пара незабаром розлучиться.

Коли молодь закінчувала свої гуляння з багаттям, старше покоління проводило свою домашню худобу між купальськими вогнищами для того, щоб їх не спіткали смерть і хвороба.

Ще одним важливим атрибутом свята були і залишаються ворожіння.

Дівчата ворожили на судженого – плели вінки із 12 різних видів рослин, після чого пускали їх по воді.

Якщо вінок потоне, то дівчина не вийде заміж цього року, якщо відплив від берега – весілля вже близько.

Крім того, у цей день заведено збирати квіти для ворожіння – богатки. Знайшовши квітку, дівчина клала її під подушку. Якщо бутон розпустився – заміжжя незабаром, якщо зів'яв, то доведеться почекати.

У ніч на Івана Купала дівчата ходили до лісу збирати лікарські трави та квіти, які, згідно з повір'ями, у цей період насичувалися особливою силою.

Наприклад, зірвану в купальну ніч квітку полуцвіту необхідно було вкласти в усі кутки своєї хати. Вважалося, що злодій ніколи не залізе, позаяк буде чути голоси в будинку.

Ну і, звісно, офіційно стартувало полювання на папороть.

Знайди її, якщо зможеш

Є повір'я, згідно з яким тільки один раз на рік, в ніч на Івана Купала, цвіте папороть.

Міфічна, неіснуюча в природі квітка нібито дасть тому, хто знайде і зірве її, особливі сили і можливості.

Зокрема, власник квітки стає прозорливим, отримує можливість розуміти мову тварин, бачити всі скарби, ставати невидимим, приймати будь-який вигляд, а також відкривати замки скарбниць, лише приклавши до них квітку.

Загалом ось таке воно свято Івана Купала. Особливе та оригінальне.

*******************************************************************************************************************************************

Щорічно 8 липня в Україні відзначають День родини. Святкують його з 2012 року відповідно до Указу Президента України «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят», який був підписаний 30 грудня 2011 року.

Впродовж усієї історії українська родина будувала своє життя в тісній єдності зі своїм народом. Саме у родинному середовищі формуються такі якості як повага до старших, милосердя, доброта, любов до батьків, родинна злагода, духовний потяг до рідного дому, до рідної культури і мови, традиції родинного виховання.

Щасливі та міцні родини – запорука збереження нашого роду, розвитку суспільства та держави. Українці споконвічно вирізнялися з-поміж інших народів шанобливим ставленням до родинних цінностей. Родина для кожного українця – це особливе середовище, в якому складаються умови інтелектуального, емоційного та творчого розвитку, формуються духовні та культурні цінності.

Саме зі своєї родини іде у світ людина і несе правду, чесність, віру, традиції і звички. Саме тому родини в нашій країні є основним елементом суспільства, носієм моральності, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності й розвитку держави.

Хай для кожного з вас родина буде надійною фортецею, де завжди зрозуміють, підтримають і допоможуть.

Інші відео:

https://youtu.be/Pb_lKKzrWPI

Більше відео про Золотий Колодязь тут:

https://www.youtube.com/results?search_query=zolotoikolodez&page=&utm_source=opensearch

 ВІДЕО: https://youtu.be/jkyhMSHLc2I

Свято Української вишиванки:https://youtu.be/N6ZVW8P-fs0

https://youtu.be/5Rr8yesfYMQ