Безбар’єрність починається з того, як ми говоримо одне з одним і одне про одного
Безбар’єрність починається з того, як ми говоримо одне з одним і одне про одного. Наприклад, коли кажемо не звичне й зручне «інвалід», а «людина з інвалідністю». Не «сонячна дитина», а «дитина із синдромом Дауна».
Чим відрізняється другий варіант? Правильно, на першому місці в ньому людина. Її ознаки – вже потім. Саме так і повинно бути. Людину не мають затавровувати жодні життєві ситуації і травми. Людина – це головна й найперша характеристика кожного з нас.
На жаль, згідно з результатами нещодавнього опитування від ЮНІСЕФ, у наших медіа та приватному спілкуванні все ще дуже багато образливих штампів – до 40–50 %. Звичка спрощувати й навішувати ярлики дуже сильна, бо її підтримували десятиліттями. Але, як і будь-яку погану звичку, цю теж треба й можна змінити.
Саме для цього на початку року з’явився державний стандарт коректної, безбарʼєрної мови – його вже опановують посадовці на всіх рівнях, ті, хто працює з людьми та їхніми чутливими проблемами.
Тим часом митці й мисткині артпроєкту «Безбар’єрність – це коли можеш за словами бачити людину» буквально намалювали цю тезу. Це проєкт охоплює серію ілюстрацій, які створили українські художники. У роботах митці досліджують, як слова формують наше сприйняття: чи бачимо ми за словами людину, чи лише її окрему ознаку або характеристику?
До створення ілюстрацій (https://bbu.org.ua/collections/barriere-free-art-project/) долучилися такі українські митці та мисткині: Іван Кравець, Марія Фоя, Марта Кошулінська, Анна Птаха, Олег Грищенко, Катя Лісова, Анна Сарвіра, Світлана Гриб, Оксана Драчковська, Євгенія Полосіна, Сашко Даниленко, Мар’яна Микитюк, Ольга Дегтярьова.
Серія їхніх постерів присвячена, зокрема, дитині, позбавленій батьківського піклування (правильно казати саме так, а не «сирота»!), людям старшого віку (не «стареньким»!), людям з ампутаціями (не «інвалідам») і ще багатьом і багатьом людям з їхніми унікальними обставинами життя, але головне – людям. Бо слова, формулювання, визначення – це наш найперший прояв уваги й поваги.
Дякую за це мистецьке висловлювання партнерам проєкту – UNICEF Ukraine, Міністерство культури України, радниці – уповноваженій Президента України з питань безбар’єрності Тетяна Ломакіна та ГО Безбар'єрність, урядам Німеччини та Великої Британії.
Найближчими днями в межах Національного тижня безбар’єрності, що саме стартував, виставку побачать у різних куточках України. Її презентують у регіонах амбасадори безбар’єрності, громадські та культурні діячі, і кожна громада матиме змогу обговорити та відрефлексувати експозицію. А з 27 травня виставка відрита для всіх на ВДНГ.
Слова мають значення. Адже саме з них починаються наші вчинки.
