A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Шахівська громада
Донецька область, Добропільський район

Рідне село: історичний шлях з минулого в майбутнє

ЗМІСТ

Вступ.

Дореволюційна історія села Шахове – Октябрське

Формування села.

Перша назва.

Основа економічного життя – сільське господарство та промисловість.

Друга половина ІХ ст.. – відкриття школи.

1903 рік – будівництво лікарні.

Події 1914 – 1917 рр. Буремні роки громадянської війни.

Велика Вітчизняна війна. Герої – односельці.

Григорій Прощаєв.

Дмитро Кордюков.

Тимофій Рябоконь.

Післявоєнні роки села.

Життя села в другій половині ХХ ст..

Село, яке йде в майбутнє.

Створення громади.

Новобудови.

Сучасне обличчя села.

Фундамент майбутнього.

Висновок.

Краєвиди села.

ВСТУП

У час, коли національно-культурне відродження нашого народу в незалежній Українській державі стало реальністю, все більше зростає інтерес до історичного краєзнавства. Очевидно, що без знання рідного краю годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет. Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села чи міста, вулиці, своєї домівки, де людини народилась і виросла, де пройшло її дитинство. Шахове – мій рідний край. Маленька частина моєї України, моєї Батьківщини. Наймальовничіше та найпрекрасніше місце на всьому світі . Донецька область Добропільський район село Шахове – це і є моя маленька батьківщина. Як і кожний населений пункт Шахове має свою історію і ця історія нерозривно пов’язана з історією сходу України та України вцілому.

Сучасна історія села почалася триста років тому. Актуальність теми визначається тим, що в наш час кожна людина повинна знати своє минуле, історію своєї держави і малої батьківщини, де народився і виріс. Адже є такий вислів  «Той, хто не знає минулого, не вартий майбутнього». Де б людина не опинилася, її батьківщина, рідний край буде завжди з нею. Всі хочуть знати історію свого села. Можливо, мої дослідження допоможуть їм у цьому.  

  1. Дореволюційна історія села Шахове - Октябрське
Катерина ІІ

У другій половині 18 століття цариця Катерина ІІ видала грамоту на землю, на якій розміщене нині село, генералу Шахову. Землі ці були абсолютно не заселеними. Одного разу генерал Шахов на Німецькій горі побачив селян-втікачів, які їхали десь на підводах. Він звернувся до них зі словами: «Залишайтесь на моїх землях, обробляйте їх, користуйтесь їх плодами. Два роки ви будете вільними, але коли закінчиться строк, станете моїми кріпаками.». Саме так, залишившись на землях пана Шахова, втікачі і заснували село Шахове. Ця легенда формувалася на протязі більше двохсот років. Аналіз інформації показав, що єдині достовірні факти, які зберегла ця розповідь – це прізвище засновника села. Все інше – народні вигадки.

Перше знайомство з документами про історію села виявило цілий ряд історичних неточностей. По-перше, Шахов, засновник  села, був не генералом, а капітаном. Просто народ підвищив його у званні. Назва «Німецька гора» (високий пагорб на заході від села) з’явилася взагалі в кінці 19 століття і пов’язана із заснуванням на його схилах німецької лютеранської колонії Христианівка (село Роза Люксембург), а нині село Ново-Шахове. І, на кінець, Октябрське ніколи офіційно  не називалося Шахове. Ця назва була народною, і тільки в 2016 році село Октябрське офіційно перейменували в село Шахове.

Перша назва села – Олексіївка. Під такою назвою село згадується в усіх джерелах кінця 18- початку 19 століття. І тільки в документах 19 століття село стали іноді називати Шахове. Про заснування села писали багато. Як же дійсно було засноване село?

Перше поселення виникло в середині 18 століття. На карті підполковника Бибикова за 1749 рік, на місці сучасного села стояла фортеця, яка указана як «Фортеця на вершині Казенного Торця». Є опис фортеці у Ф.Макаревського. «Козаки запорожці копали замість острогів і укріплень нори й переховувались в підземних ходах. Це було їх головне сховище і єдиний захист від литовців та поляків, проти татар і турків, від жари і холоду, від дощів та хуртовин.» Від Романкова Курагена, протяжністю 45 верст, були підземні ходи й льохи, де  козаки-запорожці переховувались. Залишки таких печер знайдені в районі нашого села. Вони природного походження, знаходяться на південній околиці села. Печери являють собою кам’яні отвори, зі скельними виходами  вапняку.

На даний час більша частина їх обвалилася. Частково збереглось лише два невеликих ходи довжиною 8-10 метрів. Старожили твердять, що ще до Великої Вітчизняної війни підземні печери тягнулись на сотні метрів. Всередині печер був вирубаний колодязь й місце для відпочинку. На сьогоднішній день більша  частина печер впізнається лише за проваллями над ними. З цього місця на багато кілометрів проглядається місцевість вздовж річки Казенний Торець. Захистити від татарських набігів така фортеця не могла, але задача гарнізону, який ніс там службу, полягала в тому, щоб попередити про наближення ворога. Після попередження, всі могли сховатися в печерах, які надійно захищали від недругів. Про цей гарнізон фортеці і його долю нам нічого невідомо. Можна припустити, що після переможних війн з Турцією, кордон перемістився  далеко на південь, фортеця втратила своє значення і була покинута. Людей, які несли тут службу, мабуть, залишили в цьому місці в якості колоністів. Саме вони й заснували невеликий хутір, який дав початок нашому селу.

Після російсько-турецької війни 1768-1774 почалася масова роздача земель дворянам під рангові дачі. Землю, де знаходився хутір, заснований захисниками фортеці, віддали у власність Олексію Григоровичу Шахову. Розміри складали 5200 десятин й 2050 квадратних сажнів землі. Він, прибувши на місце із своїми кріпаками, заснував село, яке назвав Олексіївка. В документах вживалась назва «слобода». І в легенді говорилося, що деяка частина населення була вільною.

Це, мабуть, стосувалося тих служивих людей, які після ліквідування фортеці були залишені на місці. З часом правдами і неправдами поміщик перетворив їх в кріпаків. Вже в середині 19 століття вживалася назва «кріпацьке село», що означало відсутність у ньому вільних селян.

Про першого поміщика О.Г. Шахова відомо зовсім мало. Років життя встановити не вдалося. Відомо, що він був представником Курського дворянства. Підтвердженням цьому є його підпис під грамотою Курського дворянства до Катерини ІІ. Звідти ж і були привезені кріпаки. А також вигляд збережених хат кінця 19 століття, які нагадують північно-слобожанський тип, розповсюджений на півдні Курської губернії.

У 1777 році Олексій Григорович був ще в чині підпоручика, пізніше його підвищили до капітана.  З 1780 до 1783 року він служив фортмейстирем (наглядачем за лісом) Торської фортеці. З 1784 по 1786 роки – Шахов займав посаду засідателя другого департаменту верхнього земського суду.

Найбільш важливою подією кінця 18 століття для жителів села було будівництво церкви. До цього своєї церкви в селі  не було. Жителі були приписані до приходу церкви села Райського, яке було засноване в 1781 році.

Цей матеріал відомий з архіву, надрукованого Ф.Макаревським. відстань від Олексіївки до Райського складала 17 км. Це було незручно для олексіївських селян. Тому пан Шахов посилає клопотання про побудову церкви.

Так в 1785 році стараннями О.Г.Шахова була зведена церква  на честь Живоначальної Троїці.

В 1865 році її перебудували, а в 1897 році – розширили. Це було зроблено на кошти прихожан.

На початку 20 століття до Приходу Троїцької церкви були приписані жителі сіл Єгорівка, Грузьке, Бирюче, Паньківки, Геївки та ін.. – загальна кількість прихожан чоловічої статі  складала 3364, жіночої – 3055 чоловік. Службу в церкві правили два священики й два псаломщики. Ім’я першого священика встановити не вдалося, проте відомі імена священиків, які там служили пізніше: Іоанн Гончаров, Андрій Федоров, Михайло Грановський, Іоанн Сидоренко та ін. Псаломщиками були: Федір Чернявський, Георгій Зданевич, Іван Булахов та ін.. для потреб церкви поміщик виділив 33 десятини землі в 1,2 верст від будівлі храму. На жаль, будівля церкви була зруйнована в роки радянської влади й до сьогодення не збереглась. На місці, де стояла церква, сьогодні знаходиться школа.

Заселялася Олексіївка швидко, та життя селян в ті часи було дуже тяжким.  На підсилення експлуатації з боку поміщика, селяни відповідали непокірністю.

Так в 1795 році в селі почалося повстання, але воно було жорстоко подавлене. До якого часу селом володів О.Г.Шахов невідомо. Але в документах початку  19 століття новим господарем став Лука Олексійович Шахов . Про нього теж відомостей мало. Військова служба (звання поручика), ісправник Бахмутського суду. За вірну службу був нагороджений орденом Святої Анни ІІІ ступеня. Відомо, що за його панування була змінена назва села, тому що в Бахмутському уїзді вже існувало село з такою ж назвою Олексіївка. Щоб уникнути плутанини на пошті і інших закладах, село стали називати Казенно-Торсько-Олексіївкою. Назва була довгою і тому її вживали у скороченому вигляді Торсько-Олексіївка, Казенно-Торське, а селяни по  прізвищу поміщика Шахове. Відомо, що Л.О.Шахов мав фінансові труднощі. Про це говорять факти: якщо О.Г.Шахов володів 5728 десятинами, то у Луки залишилося 1913 десятин. Відомо, що Л.О.Шахов захоплювався азартними іграми і це привело до величезних боргів. У 1863 році він був змушений закласти село. У 1868 році поміщик помер і спадщина перейшла до сина і вдови. Землі почали готувати для продажу. Частина земель була продана на погашення боргів.

У 19 столітті Казенно-Торське-Олексіївці відбулися значні зміни. По-перше, село стало центром однойменної волості. Тут проводилися щорічні ярмарки, де продавалися паперові, деревинні вироби, скляний посуд, мотузки та ін.. Сюди з’їжджалося більше 2000 чоловік.

Основою економічного життя залишилося сільське господарство. Більшість земель були пахотними. Розвивалась і промисловість. Відомо, що в 1859 році в селі діяло 3 заводи. Що це були за підприємства достовірно невідомо. Хоча є припущення, що один із заводів був по виробництву цегли (спогади старожилів). Крім того в селі була знайдена дореволюційна цегла з клеймом «ФГ» і «Б», яке належало заводу Ф.Геллерта, розташованому в німецькій лютеранській Христианівці (нині село Ново-Шахове). Хто виробляв продукцію з клеймом «Б» невідомо, але більше всього така цегла зустрічається на руїнах будинків початку20 століття в сусідніх селах Паньківка й Бойківка. Володаркою села Паньківка в другій половині 19 століття була Ганна Бантина. Тому, можливо, цегляний завод належав їй. У 1880 році в селі будується завод восковий. Він належав купцю Івану Дмитровичу Степанову. Завод в 1887 році виробляв 200 пудів свічок на суму 4000 карбованців. Обслуговували виробництво дві людини. Завод був відомий на всю Російську імперію і був занесений у збірник «Указатель фабрик и заводов Европейской России царства Польского».

У 1897 році цей завод потрапив у сімку великих підприємств. Всі операції проводились в ручну. Працювало вже до 10 чоловік. Для топки воску використовували 60 пудів вугілля на рік.  Велася розробка каменю вапняку. Сировину доставляли в нинішній Краматорськ, на Донецькі заводи.

У другій половині 19 століття  на території села починає діяти поштова станція (1874 рік). До цих пір збереглася будівля.

На початку 20 століття в селі будую   паровий млин. В документах вперше згадується в 1823 році. Внаслідок пожежі в 1988 році будівля млина була зруйнована.

У листопаді 1897 року побудували міст через Казенний Торець між селами Казенно-Торське і Геївкою,  яка з’явилася на шляху до поштової станції Дружківка.

Довжина мосту була 25 сажнів (53,25 метрів), ширина 3 сажні (6,39 метра). Як опору використали землю, вимощену камінням.

Ця робота коштувала земству 8626 крб. 81 коп. для підтримання порядку в селі була розміщена квартира поліцейського пристава. Цю посаду в 1894 році займав Іссиченко.

Культурне життя теж не стояло на місці. 22 грудня 1867 року (3 січня по н.с.) в К-Т-Олексіївці народився відомий письменник, суспільний діяч Микола Федорович Чернявський. Нажаль з селом у письменника пов’язане тільки народження і хрестини. (У 90 роках 20 століття в селі було відкрито почесну дошку з його ім’ям).

Перша школа

В другій половині 19 століття в селі починає діяти школа. Її поява згадується в списках народних училищ Єкатеринославської губернії за 1874 рік. В селі набагато збільшилось населення. (1859 – 71 двір,  проживало 588 чоловік, 1886 рік – 134 двори, проживало 730 чоловік, а в 1897 році – 1030 жителів).  Таким чином 19 століття стало періодом економічного підйому й культурного розвитку села, що дало можливість йому перетворитися в економічний і адміністративний центр Казенно-Торсько-Олексіївської волості. Цьому посприяла енергія самого поміщика Олексія Лукича Шахова.

Шахівська лікарня

У 1903 році силами Катеринославського земства в селі була відкрита лікарня. Будова лікарняного комплексу (стаціонар, амбулаторія і будинок для лікарів) в селі збереглася до сьогоднішнього дня. Першим лікарем був Іван Давидович Роговський. З 1913 року – А.Ерам, а з 1916 – М.Є.Силаков. В тому ж 1903 році в селі була побудована цегляна школа (до цього моменту вчилися в звичайній селянській хаті). Двічі (1910 і 1914 рр.) школа була відзначена однією з кращих шкіл Катеринославської губернії. Прізвище першої вчительки П.Криволапова.

В 1909 році почали будувати новий міст, старий міст, збудований ще в 1898 році, був знесений паводком. Міст мав велике значення, тому що знаходився на поштовій дорозі до міста Дружківка. Він був уже залізобетонний. За даними 1912 року в селі працювало  два заводи: воскобілильний та воскосвічний, які належали купцю Івану Дмитровичу Степанову. Два магазини, які були розташовані в центрі села. За часів радянської влади магазини були знесені і на їх місці побудовано цілий торговий центр.

  1. Події 1914-1917 рр. Буремні роки громадянської війни

1914 рік – мирне життя перервала перша світова війна. Хоча фронт був далеко від села, але вона відгукнулась в житті селян – призивом чоловіків на фронт. За даними 1914 року на фронті загинули стрільці І.Ярмошенко, М.Берзул, О.Соловйов, С.Чернишов, пропали безвісти Ф.Лягуша, О.Заварзин, Г.Яблучанський, П.Орлов та ін.. Погіршення умов життя визвало масові заворушення в народі, які в кінці кінців вилились в революцію 1917 року.

Відгриміла революція і громадянська війна. При волвиконкомі був створений комітет по продрозверстці, керівником якого був Тремба Порфирій Олександрович. В їх задачу входило: зібрати всю продрозверстку, доставити до пункту здачі хліба й вести рішучу боротьбу з появою банд Махно й карального загону. Однак Шахівський виконком повністю забезпечував необхідним Червону армію, робочі міста. У 1919 році каральний загін захопив Трембу П.О. й розстріляв.

Денисенко Михайло Петрович  Юрченко Климентій Матвійович

Жорстоко розправився також з Денисенком Михайлом Петровичем – першим головою революційної ради Шахівського волосного управління, Юрченком Климентієм Матвійовичем – комісаром Шахівського волвиконкомом.

У 1922 році прибув із армії товариш Мірошниченко І.Е., який очолив керівництво Шахівським волвиконкомом. Була створена сільська рада і першим головою був товариш Власов. ( В 2017 році сільська рада відзначатиме 95 років існування).

В селі настав мирний час, створювалися комбіди, які одержали землі для спільної обробки, почало розвиватися культурне життя, була організована культпросвіта …

У 1929 році, відчувши перевагу колективної обробки землі, бідняцьке селянство стало переходити на вищу форму – колгоспного будівництва й на рішучу боротьбу з кулаками. Це був новий історичний етап будівництва соціалізму. Таким чином на території села був організований колгосп-гігант імені Леніна. Першим головою був обраний Гейченко А.А., а потім – Соболь Б.Е. в перші роки колективізації колгосп одержав трактори й інші сільськогосподарські машини.

Крім успішного ведення сільського господарства, колгосп став на шлях культурного розвитку. В селі працювала лікарня, школа. І якщо до революції більшість селян не знали школи, то після революції всі прагнули здобути освіту.  Спочатку школа знаходилась в звичайній хаті. Потім побудували в 1937 році Октябрську семирічку. Школа – два будинки з 6 кімнатами. В одному навчались, а в іншому жили вчителі. Навчання проводилось у дві школа не була повністю забезпечена. Складне питання було з учительськими квартирами. Лише 7 учителів мали квартири, останні наймали за 150-160 крб. -70% зарплати. У 1939-40 н.р. було відкрито нову школу.

Коли почалася війна  учительський колектив покинули чоловіки: Грищенко М.М, Рак М.І., Лигач Ф.С., Череповський П.І., Конопля О.О., Хархан М.І. А в школі в основному працювали жінки: Загірня З.Т., Севірська О.М., Рутковська О.Г., Бондаренко М.І., Панченко К.П. та Кононенко В.А. Школа працювала в умовах військового часу, але коли лінія фронту приблизилась, школа тимчасово припинила навчання. Більшість учителів евакуювалися. Фашисти знищили всі шкільні меблі

  1. Велика Вітчизняна війна. Герої - односельці

Під час Великої Вітчизняної війни 380 жителів села пішли на фронт.  Чотири роки крокували вони дорогами війни. Яким же радісним був 1945 рік, рік перемоги, рік бажаного миру на землі.  І сьогодні, в ясний мирний день, не можна не згадати про тих 162 односельчан, які не повернулися в рідне село.

Прощаєв Г.М.

Наш земляк, Герой Радянського Союзу льотчик штурмової авіації Прощаєв Григорій Моїсейович. Він був командиром ескадрилії 235 штурмового авіаційного полку 264 авіаційної девізії 5 штурмового авіаційного корпусу 2 повітряної армії 1 Українського фронту, старший лейтенант. Народився 23 січня 1923 року в селі Паньківці Добропільського району Донецької області в сім’ї селянина. Закінчив 7 класів і школу ФЗУ. В Червоній Армії з 1940 року. 1942 рік – закінчив Ворошиловоградську військово-авіаційну школу пілотів. Учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1943 року. Член ВКП(б) КПРС з 1944 року. Провів 160 бойових вильотів на літаку «ІЛ – 2». Очолював групи штурмовиків в складі 18 літаків в глибокий тил ворога. Неодноразово був підбитий, один раз горів. Указом Президії Верховної ради СРСР від 26 жовтня 1944 року Григорію Моїсейовичу за мужність, бойову майстерність, відмінне керівництво присвоєно звання Героя Радянського Союзу.  Після війни Прощаєв продовжує службу. А в 1947 році закінчує Вищу офіцерську школу штурманів, в 1957 році – Військово-повітряну академію, а в 1963 році Військову академію генштабу. Жив і працював в місті Ростов-на-Дону , де 6 листопада 1981 року  і був похований.

Ми ніколи не забудемо тих, хто віддав своє життя за рідне село. Раніше піонерська дружина школи носила ім’я Дмитра Єлисейовича Кордюкова. Він жив в селі Новоторецькому. Народився  7 жовтня 1922 року в сім’ї колгоспників. У 1936 році він вступає в члени ВЛКСМ, а в 1940 році був призваний до армії. Там він вчився на курсах командирів, мав звання лейтенанта. В 1941 році пішов на фронт, а в 1943 році брав участь у звільнені Донбасу. До дому залишилося кілька кілометрів. Коли запитали, хто піде в розвідку, Кордюков визвався першим. Адже це був його край. Він знав кожну вулицю, кожну стежку і повів танк першим. Танк наскочив на міну. Вибух потряс землю. Дмитро Кордюков загинув, не дійшовши до порогу свого будинку кількох кілометрів.

Рябоконь Т.І.

Не можна не згадати героя фронту й тилу Рябоконя Тимофія Івановича. З перших днів війни він був призваний до армії. Служив у 5 Кавалерійському полку ім.. Будьоного. З боями він дійшов до Черкас. Приймав участь у звільнені Корсунь-Шевченківська. У цьому бою Тимофій Іванович знищив ворожий танк і 5 солдат противника. За хоробрість в бою був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Бойові та трудові заслуги – орденами Червоної Зірки, Слави ІІІ ступеню, Вітчизняної війни ІІІ ступеню, 13 медалями.

Цей список можна продовжувати безкінечно. Односельцям навіть складено вірш:

По долгу сердца посвящаем

Слова признанья и любви.

Вам, генерал Г.М. Прощаев,

Земляк родной, герой войны!

Барышниченко! Предух Гриша,

Гайдук, Павленко Николай!

Савинский! Бодрый (длинный список)

Богат героями мой край!

У 1943 році село визволили.  Відновила роботу школа, директором була призначена Кравченко Ольга Яківна, яка працювала до 1957 року.  Класи були переповнені. В 4 класі (класний керівник Торська Н.І.) – 54 учні. А всього навчалося 380 дітей. Перша зміна – 1-4 класи, друга зміна – 5-7.  Діти вчилися в школі і працювали в колгоспі разом з вчителями. 25 липня 1947 року вчителі  школи Дан Т.Є., Торська Н.І., Ісаєва Г.Я., Черкашин І.В.  указом Президії Верховної ради були нагороджені  медаллю «За доблесну працю». Згодом в школу прибули Волосюк О.П. (історик), Бутенко М.Й. (біолог), Кучура Г.К. (фізрук). Підтримували школу  голова колгоспу Клименко Ф.М., голова сільської ради Возгрива П.В., секретар партійної організації Рябокінь Т.І.

  1. Післявоєнні роки села

Післявоєнні роки села… Якими вони були? Односельці згадували – нелегкими, але головне – мирними.  Своєю працею люди підіймали село із руїн і поступово воно розквітало. Колгосп багатів. Було побудовано конеферму, вівчарню, свиноферму, птахоферму. Розводили велику рогату худобу, бджільництво. Був посаджений великий за площею фруктовий сад. На огородах вирощували помідори, моркву, капусту, огірки, столовий та

кормовий буряк. Обробляли пшеничні й кукурудзяні лани.  Головою колгоспу «Росія» після Клименка Ф.М. став Демчук Іван Карпович, який весь свій час віддавав роботі, мріяв про щасливе життя своїх земляків. І дійсно колгосп був одним з найкращих господарств Добропільського району.

  1. Життя села в другій половині ХХ ст..

В 70-х роках 20 століття в селі було збудовано: дитячий садок «Тополька», будинок культури, двоповерховий будинок, в якому розмістили правління колгоспу та сільську раду.   Нова Октябрська середня школа ( яка працює і нині)  була відкрита у 1971 році. Урочистий мітинг відкрив директор школи Передрій О.Й. Перший секретар Райкома партії КПУ товариш Гаркуша Б.Д. перерізав стрічку  і учні пішли в світлі класи. Неподалік від школи було зведено будинок для вчителів.

Дитячий садок «Тополька»
Виконавчий комітет Шахівської сільської ради

Дошка пошани

Шахівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

  1. Село, яке йде в майбутнє

І  ось тепер, в 21 столітті, ми бачимо село великим, красивим, повним планів. Село, яке йде в майбутнє…

Відповідно до ст.. 2,4,6,7 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» Октябрська сільська рада (рішення від 27.07.15 року) вирішила:

  1. Об’єднатися з територіальними громадами сіл Новоторецьке, Володимирівка, Коптєве, Паньківка, Вільне, Рози Люксембург, Дорожнє, Іванівка, Никанорівка, Суворове, Бойківка і Маяк в Октябрську об’єднану територіальну громаду.
  1. Визначити адміністративним центром Октябрської об’єднаної сільської територіальної громади, утвореної внаслідок добровільного об’єднання громад, село Октябрське.
  1. Затвердити  План організаційних заходів щодо добровільного об’єднання територіальних громад, доручити сільському голові Кучеріненку В.М. звернутися до Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з клопотанням про утворення Октябрської об’єднаної територіальної громади.

Розглянувши документи, надані Октябрською сільською радою, щодо добровільного об’єднання територіальних громад, Донецька державна адміністрація видала розпорядження від 19.04.16 року про утворення територіальної громади з центром в селі Октябрське.

Тепер село, об’єднавшись у велику громаду, яка  налічує більше 10 сіл, одержало офіційну назву Шахове, а сільська рада – Шахівська.

Октябрське Шахове

Утворення громади покращило життя людей. Змінюється зовнішній вигляд будівель: реставрують школу, лікарню, будинок культури. В січні 2017 року відкрили великий центр безпеки населення.  Школярі одержали два нових шкільних автобуси. Село має прекрасний дитячий садок, дитячий майданчик та спортивний майданчик з штучним покриттям. Всі вулиці  освітлені, проведено новий водопровід. Люди мають постійний зв’язок з містами Дружківка, Добропілля, Білицьке.

Центр Безпеки громадян
Дитячий майданчик
Пам’ятники

        Більшість жителів забезпечені постійною роботою ( на території села знайшли великі запаси цінної глини), відкрили кар’єр, організували товариства «Глини Донбасу» та «Сібелко». Глину, добуту в нашому селі, експортують за кордон.

Кар’єр товариства «Глини Донбасу»

ВИСНОВОК

Рідне село – наша гордість, і кожен несе цю гордість по життю. Село – маленька батьківщина. А якщо скласти маленькі батьківщини кожного із нас, вийде велика держава Україна, частиною якої і є село Шахове з його цікавою багатою історією. А створення громади, здійснення її планів і є фундаментом майбутнього. Я дуже пишаюся, що народився і виріс в такому мальовничому куточку нашої рідної країни, як село Шахове. Моє село змінюється з кожним днем. Воно живе, молодіє, розквітає новобудовами, дзвенить дитячим щебетом на кожній вулиці. І я с захоплююсь своєю землею, тим, що історію цього села творили мої прадіди і батьки.

Краєвиди села Шахове
  Лівобережжя с. Шахове
Річка Казенний Торець
Садиби мешканців села
Ставок с. Шахове
Нічне Шахове
АЗС  с.Шахове
Автобусна зупинка
gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь