Вчинення насильства в сім'ї

Дата: 20.10.2021 09:04

Кількість переглядів: 1790

Вчинення насильства в сім'ї

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26 квітня 2001 р. в Україні був прийнятий Закон "Про охорону дитинства", який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Дитина, яка постраждала від домашнього насильства (постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").

Будь-які дії, що вчиняються щодо постраждалої дитини у сфері захисту її прав, базуються на принципах, визначених Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей та законодавчими актами України.

Дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, - дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров'я та розвиток у зв'язку з інвалідністю, тяжкою хворобою, безпритульністю, перебуванням у конфлікті із законом, залученням до найгірших форм дитячої праці, залежністю від психотропних речовин та інших видів залежності, жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, ухилянням батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов'язків, обставинами стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів тощо, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини.

Жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини (стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства").

Жорстоким поводженням з дитиною є:

будь-яка форма рабства або практика, подібна до рабства, зокрема продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, примусова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;
використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, інших предметів порнографічного характеру;
робота, яка за характером чи умовами виконання може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю дитини;
використання дитини в жебрацтві, втягнення її в жебрацтво (систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб);
втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин;
дії, що призвели до виникнення обставин, за яких дитина стала очевидцем злочину проти життя, здоров'я, волі, честі, гідності, статевої свободи, статевої недоторканності особи;
статеві зносини та розпусні дії стосовно дитини з використанням примусу, погрози, сили, довіри, авторитету, впливу на дитину, особливо вразливої для дитини ситуації, зокрема її розумової чи фізичної неспроможності, пов'язаних з віком, фізичних, психічних, інтелектуальних чи сенсорних порушень або залежного середовища, у тому числі в сім'ї (п. 3 Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 800 від 03 жовтня 2018 року "Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю").

Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини

Держава здійснює захист дитини від:

усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;
втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

Держава через органи опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства (стаття 10 Закону України "Про охорону дитинства").

Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правової допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги (стаття 3 Закону України "Про охорону дитинства").

Права та обов'язки батьків

Правовий захист дітей відповідно батьки (усиновителі) є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (ст. 242 Цивільного кодексу України).

Правовий захист дітей відповідно є предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону (стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини:

виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини;
піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
поважати дитину;
забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;
забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини є підставою позбавлення батьківських прав.
виникнення загрози життю і здоров'ю дитини є підставою для відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Органи які здійснюють захист дітей від насильства

До органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать:

служби у справах дітей;
уповноважені підрозділи органів Національної поліції України;
органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти;
органи охорони здоров'я, установи та заклади охорони здоров'я;
центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
суди;
прокуратура;
уповноважені органи з питань пробації.

До загальних служб підтримки постраждалих осіб належать заклади, які, у тому числі, надають допомогу постраждалим особам:

центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
притулки для дітей;
центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);
центри соціально-психологічної допомоги;
територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);
інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам.

До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать:

притулки та центри медико-соціальної реабілітації для постраждалих осіб;
кол-центри з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;
мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі;
заклади та установи, призначені виключно для постраждалих від домашнього насильства осіб та осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі.

Гарячі лінії з питань запобігання та протидії домашньому насильству:

15-47 - урядова гаряча лінія для осіб, які постраждали від домашнього насильства (цілодобово, безкоштовно з мобільних та стаціонарних телефонів);
116-123 (для мобільних телефонів) або 0 800 500 335 (для стаціонарних та мобільних телефонів) - національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації (цілодобово, безкоштовно, роботу забезпечує ГО "Ла Страда-Україна");
116 111 (для мобільних телефонів) або 0 800 500 225 (для стаціонарних та мобільних телефонів) - національна гаряча лінія для дітей та молоді (безкоштовно, роботу забезпечує ГО "Ла Страда-Україна");
0 800 213 103 - гаряча лінія системи безоплатної правової допомоги (цілодобово, безкоштовно з мобільних та стаціонарних телефонів)

Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідальність

Адміністративна відповідальність

Перелік правопорушень за які передбачено адміністративну відповідальність:

доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (стаття 180 КУпАП);
невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей (стаття 184 КУпАП);
вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування (стаття 173 КУпАП).

Кримінальна відповідальність

Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров'я та недоторканності неповнолітнього.

До переліку дій, які можна розглядати як жорстоке поводження з дітьми та за які передбачено кримінальну відповідальність відносяться :

доведення до самогубства (стаття 120 ККУ);
умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 ККУ);
умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122 ККУ);
умисне легке тілесне ушкодження (стаття 125 ККУ);
побої й мордування (стаття 126 ККУ);
домашнє насильство (стаття 126 ККУ)
катування (стаття 127 ККУ)
необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 128 ККУ);
погроза вбивством (стаття 129 ККУ);
незаконне проведення аборту або стерилізації (стаття 134 ККУ);
неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (стаття 137 ККУ);
експлуатація дітей (стаття 150 ККУ)
використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (стаття 150-1 ККУ)
примушування до шлюбу (стаття 150-2 ККУ)
зґвалтування (стаття 152 ККУ);
сексуальне насильство (стаття 153 ККУ);
примушування до вступу в статевий зв'язок (стаття 154 ККУ);
статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку (стаття 155 ККУ);
розбещення неповнолітніх (стаття 156 ККУ);
злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (стаття 166 ККУ);
втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (стаття 304 ККУ);
схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 315 ККУ);
спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (стаття 323 ККУ);
схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (стаття 324 ККУ)
невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників (стаття 390 ККУ).

Дії особи, якщо вона зазнала домашнього насильства

Крок 1. Негайно зателефонувати за номером «102». Під виклику екіпажу патрульної поліції слід зазначити, що потрібен саме екіпаж “ПОЛІНА” (поліція проти домашнього насильства), які реагують виключно на виклики, що пов`язані із домашнім насильством.

Виклик поліції саме за номером «102» в подальшому допоможе встановити факт здійснення такого виклику у разі, якщо поліція не приїхала або не вжила належних заходів.

За фактом виклику має прибути екіпаж патрульної поліції, зафіксувати прояв домашнього насильства у будь-якій формі та вжити такі заходи:

скласти протокол про адміністративне правопорушення (що передбачене ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення – вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування).

Далі складений протокол про адміністративне правопорушення разом з матеріалами, що зібрані працівниками поліції на підтвердження факту домашнього насильства, надсилається до суду. І вже суд вирішує, чи притягнути кривдника до відповідальності, чи ні.

за наявності для цього підстав, затримати кривдника максимум на 3 години;

застосувати терміновий заборонний припис стосовно кривдника (виноситься строком до 10 діб у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи).

Корисно! У разі, якщо з будь-яких причин особа не викликала поліцію та не зафіксувала факт насильства в сім’ї в момент вчинення, необхідно звернутися до територіального відділення поліції та написати заяву про притягнення кривдника до відповідальності.

Якщо не можливо залишатися вдома, необхідно продумати, де перечекати небезпеку, взяти із собою всі необхідні документи та речі.

Важливо! Контакти обласних центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; мобільних бригад соціально-психологічної допомоги; центрів соціально-психологічної допомоги

Крок 2. У разі, якщо особа стала жертвою домашнього фізичного або сексуального насильства навіть, якщо немає видимих ознак ушкоджень (наприклад синців чи подряпин), потрібно негайно звернутися до лікаря у травмпункт/судово-медичного експерта, щоб своєчасно зафіксувати тілесні ушкодження і визначити ступінь їх тяжкості. Надалі це допоможе притягнути кривдника до кримінальної відповідальності.

Для зняття таких пошкоджень можна звернутися до бюро судово-медичної експертизи у відповідній області. В подальшому висновок експерта буде вагомим доказом у суді.

Крок 3. У разі вчинення фізичного або домашнього насильства, бажано негайно звернутись до районного відділення поліції для складання письмової заяви про вчинення кримінального правопорушення, до якого слід додати копію висновку судово-медичного експерта. У такій заяві слід коротко та чітко описати всі обставини справи. Також письмова заява може бути направлена, як цінний лист з повідомленням про доставку.

Важливо! В районному відділенні поліції також можна зібрати дані, необхідні для кроку № 4, у випадку, якщо насильство в сім’ї було систематичним (зразок запиту на інформацію щодо вчинення насильства в сім’ї).

Крок 4. Скористайтесь правом на встановлення обмежувального припису.

Права постраждалої особи

Постраждала особа має право на:

дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства;
особа має право на особисте або через свого представника звернення до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
отримувати повну та вичерпну інформацію від суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про свої права і соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися;
безоплатне отримання відповідно до законодавства соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб;
безоплатну правову допомогу у порядку, встановленому Законом України "Про безоплатну правову допомогу";
повагу до честі та гідності, уважне та гуманне ставлення з боку суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
конфіденційність інформації особистого характеру, яка стала відома суб’єктам, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, під час роботи з постраждалою особою, та захист персональних даних;
вибір спеціаліста за статтю (за можливості);
відшкодування кривдниками завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю, у порядку, визначеному законодавством;
звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству;
своєчасне отримання інформації про остаточні рішення суду та процесуальні рішення правоохоронних органів, пов’язані з розглядом факту вчинення стосовно неї домашнього насильства, у тому числі пов’язані з ізоляцією кривдника або його звільненням;
інші права, передбачені законодавством у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.