Чучин Сергій Сергійович
Сергій Чучин народився 29 липня 1988 року у селі Веселе Покровского району Донецької області.
Здобув вищу освіту як вчитель фізичної культури у Донецькому інституті здоров’я фізичного виховання та спорту. Проживав у місті Хмельницькому. Працював у компанії «Смарт Ліфт», тому і отримав свій позитивний «Ліфтер».
З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій подався до лав Збройних Сил України. Обороняв м. Київ. З 1.06.2022р. був – водієм-розвідником окремого загону спеціального призначення «Любарт». З січня 2023р. виконував бойове завдання у м. Бахмут, липень-серпень воював під Херсоном, з вересня до 6 жовтня 2023 року разом з побратимами обороняли цілісність і суверенність нашої Батьківщини на Запорізькому напрямку с. Вербове.
Загинув Чучин Сергій Сергійович 6.10.2023р. в результаті поранень несумісних з життям, отриманих внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Прикрив собою свого побратима медика, давши змогу вийти і винести поранених з місця виконання бойових дій.
Ми – рідні, друзі, односельчани – щиро пишаємося мужністю і силою духу Сергія. Він – гідний своєї країни громадянин. Хоробро і з честю виконав свій обов’язок перед народом України. Сергій – не тільки висококласний кулеметник, він – спортсмен і природжений воїн, великий приклад гарного сина і брата, турботливого батька, щирого друга, відданого патріота і просто дуже мужнього чоловіка. Найбільше за все любив свою доньку Злату і дуже переймався за її майбутнє. Він завжди був чесною, надійною, відповідальною і порядною людиною, яка прийде на допомогу. Його загибель принесла відчай не тільки родині, а й людям, які хоч колись були з ним знайомі.
Спогади класного керівника Чумак Галини Олександрівни
Чучин Сергій закінчив 11 класів у 2006 році. У школі Сергій був справжнім борцем за справедливість, упевнений у собі, наполегливий, справедливий. Навряд чи можна було знайти кого іншого, щоб міг так відразу погодитися на допомогу, беззаперечно виконати прохання, підтримати морально. Завжди душею і серцем вболівав за клас. Нам здавалося, що у нього завжди гарний настрій: повсякчас на обличчі посмішка, а в очах готовність до допомоги. Сергій не гнувся під тягарем труднощів, завжди впевнено і з піднятою головою виходив з будь-яких ситуацій, не терпів брехні і підлабузництва. На нього рівнялися, з нього брали приклад, ним пишалися.
Спогади побратима Дмитра Зварича про Сергія
«Брат, ми називали тебе «Паханом» хоча в тебе був інший позивний. За час мого перебування підрозділі ти став близьким для багатьох. Я не став виключенням . Ми жили в одній кімнаті, наші ліжка були сусідніми. Ти був дуже позитивною людиною і завжди багато жартував. Ти любив підколювати Остапа, а він тебе, з чого ми всі завжди сміялись. Ми ділились солодощами, разом їздили на каву, ми обмінювались військовим спорядженням. В Бахмуті ми жили в одному підвалі, коли місто було в напівоточенні. Ми воювали разом.
«Пахан» був найкращою людиною. Він володів низкою моральних цінностей, які відсутні в більшості людей. Він був людиною слова і честі. Люблячий батько, син, доброволець, вірний побратим і захисник Української Держави. Ми платимо велику ціну в цій війні, яка неосяжна для багатьох цивільних. Ти мій друг назавжди. Ми мстимо за тебе, Брат.»
Тепер Сергію навіки 35 років…
Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю « Хрест Свободи».
У нього залишилися батьки та донька.
Поховали Героя у рідному селі Веселе на Донеччині.
